Ведучий кулінарного шоу «Свекруха чи невістка» (канал «Україна») – про те, що найбільше здивувало його майбутню дружину, коли вона вперше потрапила до нього в гості, який подарунок Герман отримав від тещі і що замовляє на сніданок старший син.
— Герман, якщо згадати дитячі враження від їжі, які з них сьогодні здаються самими яскравими і смачними?
— О, їх було багато! У мене і бабуся, і мама завжди смачно готували. Хоча найяскравіше – мабуть, це бабусин борщ. Особливий, ні на що не схожий. Він був солодкий і червоний, як вино». Причому бабуся в борщ ще обов’язково додавала кільку в томаті. Коли ми знімали програму про борщ, я вирішив покопатися в інформації і несподівано для себе з’ясував: якщо в це блюдо додають цукор і рибу — це єврейський, одеський рецепт. Але ніякого відношення до Одесі моя бабуся не мала. Не знаю звідки вона дізналася цей рецепт, чому готувала саме так… І, на жаль, тепер вже не дізнаюся.
— У якому віці ви захопилися кулінарією?
— Серйозно експериментувати на кухні я почав років сім тому. Підштовхнула мене майбутня дружина. До цього мій інтерес до гастрономії носив виключно академічний характер. Мені подобалося купувати кулінарні журнали, розглядати картинки, відзначати сподобалися страви стікерами і представляти, як я це все приготую. Але от саме до «приготувати» руки не доходили.
— Не вистачало часу?
— Скоріше, справа в іншому: якщо ти холостяк, а в холодильнику є пельмені і яйця, навіщо ще щось вигадувати? Хоча у мене було кілька парадно-вихідних рецептів: місо суп, суп Том Кха Кай… Щоб вразити друзів, які скажуть: «Тов, яке дивне і несподіване страва!». Але на цьому все й закінчувалося. А Іриша, коли вперше потрапила до мене додому, побачила ці стопки кулінарних журналів і подумала: «Ого, ось це попередня панночка заморочилась!» Це потім вже вона дізналася, що мої журнали. Ось тоді Іриша сказала: раз у тебе це добре виходить, давай ти будеш займатися кулінарією більш осмислено. І познайомила мене з «моїм» першим шеф-кухарем, у якого я брав уроки. Він навчив мене азам і основ. Як згадаю, скільки кілограмів грибів я нарубав під його керівництвом, поки вчився правильно різати!.. Зараз прекрасно розумію, що мені потрібно продовжувати вчитися. Це мистецтво, яке вимагає постійних занять.
— Ірина, напевно, щаслива, що ви її звільнили від обов’язків по кухні?
— У нас все чітко і гармонійно поділено. Я люблю готувати, жінка любить чистоту. Тому коли, наприклад, ми чекаємо гостей, Іріша наводить ідеальний порядок, а я відповідаю за ідеальний вечерю.
— Які страви сім’я «замовляє» найчастіше?
— Старший син (йому три роки) щоранку просить яйце некруто. І я вам скажу: стабільне приготування цієї страви – дуже складна наука. Потрібно враховувати все від розміру і кількості яєць до розміру каструльки. І у мене не завжди виходить. На щось відволікся, не почула таймер… Взагалі, кожна страва вимагає відпрацювань. Дуже багато нюансів. Наприклад, успіх випічки залежить не тільки від того, з якого зерна зроблена борошно, але навіть – в який час доби це борошно мололи… А наше улюблене з дружиною святкове блюдо – це Гратен Дофинуа, картопляна запіканка з вершками, пармезаном і часником. Готую його рідко, тому що воно дуже калорійне!
— Люди, які проводять багато часу на кухні, зазвичай обзаводяться професійним обладнанням…
— У мене є справжній японський ніж! Мені його подарувала улюблена теща. Її вже нажаль немає з нами. Тому дуже його березі. У нас з ним кровний зв’язок. Справа в тому, що це був подарунок на мій День народження. І я відразу ж узявся з його допомогою готувати святкову вечерю. Тут же порізався. Просто не очікував, що він настільки гострий. Вибіг з кухні з криком: «Дивіться, я порізався і навіть не помітив цього!». Лариса Іванівна тут же почала сумніватися, що правильно зробила, коли подарувала такого ідіота настільки якісний ніж (сміється). Але я в той момент був абсолютно щасливий.
Будьте первым, кто оставит комментарий!