Популяризатор українського трюфеля Олександр Джига стверджує, що супер-дорогий гриб на території нашої країни вирощували ще в 19 столітті. І мріє про той час, коли українські фермери почнуть поставляти цей делікатес в європейські ресторани.
Я ЇВ ВАРЕНИКИ З ТРЮФЕЛЕМ. Уявляєте?.. Зараз розумію, яке це «наругу» над люксовим продуктом. А тоді, в дитинстві, ще не знав, що це. В нашій родині його вважали просто грибом, цінність якого трошки більше, ніж у білого. І збирали в лісах відрами. Пам’ятаю, коли я був маленьким і вередував за столом, батько саркастично казав: «Може, тобі ще трюфелів в леопардовому соусі?». А ми ці «трюфелі», виявляється, як тільки не готували! Звичайно, неправильно готували: трюфель потрібно їсти сирим, щоб насолодитися смаком і ароматом.
Очі мені відкрив один. Моя сім’я займається вирощуванням овочів, а товариш прийшов за порадою. «Як думаєш, — спитав він, — в Україні можна розводити трюфель, як в Італії?». І показав мені фотографії цього делікатесу. Ось тоді я з подивом виявив, що це гриб, який я з дитинства знаю як «волове серце».
Поліз в старі книги. Знайшов сім дореволюційних видань, в яких згадується трюфель на території України. Виявляється, ще Петро Перший намагався популяризувати цей гриб, купив за кордоном собак, натасканих на пошук трюфелів, і навіть виписав фахівців, які повинні були навчити місцевих єгерів. До речі, саме таким єгерем був мій прадід. Але пізніше, в часи Олександра Суворова. Саме за вказівкою полководця на території Вінницької області і з’явилися плантації трюфеля. Тоді в моді було все французьке, в тому числі і продукти. І вищий стан (той же граф Суворов) давали вказівку «своїм» людям розводити заморські делікатеси, не особливо присвячуючи їх в нюанси. Тому у моїй родині і не збереглися знання про те, що це за гриб. Панська їжа – ну й гаразд.
МОЯ МЕТА — ВІДНОВИТИ ТРЮФЕЛЬНІ ПЛАНТАЦІЇ В УКРАЇНІ. У нас є для цього все необхідне: відповідний клімат, залишки старовинних трюфельних плантацій і навіть власні унікальні різновиди цього гриба – карпатський, оленячий і троїцький. Труднощів відразу декілька.
По-перше, це недешевий бізнес: щоб закласти 1 га плантації, потрібно вкласти приблизно 5 тисяч євро. Непідйомний проект для сільського жителя.
По-друге, трюфель примхливий. Погано переносить сусідство з іншими грибами. Вимагає певного набору мікроелементів у ґрунті (а наші землі сильно зіпсовані пестицидами). І росте тільки в симбіозі з конкретними деревами – дубом або горіхом, фундуком та іншими. До речі, після виникнення Радянського Союзу трюфель хоч і зник з кухонь, але вивчати його в лабораторних умовах продовжували. Використовували в наукових цілях: як підмога для кращого росту дерев.
По-третє, і це головна причина: чорний трюфель літній занесений в Червону книгу України. Тому, за законом, його не можна продавати. Навіть якщо він вирощено штучно, а не зібраний у лісах. І поки немає законодавчих змін, українські фермери не можуть вийти на європейський ринок з цим дорогим і дуже перспективним продуктом.
Зараз я намагаюся створити прецедент: веду переговори з італійськими партнерами про завезення в Україну партії саджанців. Це буде сертифікований італійський трюфель. Відповідно вирощений з цих саджанців продукт не може підпадати під заборону. Можливо, так нам вдасться добитися перегляду цього закону.
Я впевнений: у трюфеля в Україні велике майбутнє. Тому і проводжу за свій рахунок освітні семінари, докладно розповідаю колегам, як вирощувати трюфель. Пояснюю переваги та перспективи. Так, це нелегка праця, але ж і дохід може бути відчутним: в Європі трюфель продають за 2,5-4 тисячі євро за кілограм. Вірю: чим більше нас, готових вкладати у вирощування українських продуктів час, сили і гроші, тим швидше справа зрушиться з мертвої точки.
Будьте первым, кто оставит комментарий!